Перша Покрова

12 Жовтень 2014

Село Димарка Іванківського району – не мале: Однак до недавнього часу – за всю його історію тут не було власної церкви, навіть каплиці. Звісно, це було неабиякою проблемою для православних християн Димарки, для котрих церква – єдиний світлий промінь у житті.

«Сама Димарська сільська рада об’єднує три села: там і Димарка, і Слобода, і Петрівське, і в кожному селі свій храмовий празник, - розповідає отець Іоан. – Але до недавнього часу найближчий храм був у Мусійках, куди ми відносились територіально: туди було важко діставатися, сполучення було тяжке. 

Під час виборчої кампанії, на зустрічі з Ярославом Москаленком виборці звернулися по допомогу: помогти їм з газопостачанням – не було газу в Димарці – і побудувати храм. Обидва пункти – за допомогою Москаленка - були виконані, дуже в короткий термін, за кілька місяців, у Димарці з’явився власний храм. До храмового празника, до Михайла, буквально за місяць після того, як відстоявся фундамент, звели каплицю. Проект розробив місцевий архітектор» - підкреслює священик.

Біля нового храму прибирають територію, дбають про квітники місцеві жінки. Вони пригадують, що за весь час, поки вони пам’ятають своє село, церкви в ньому не було: доводилося їздити в сусіднє село Мусійки, до якого навіть нема безпосередньої дороги: спочатку треба дістатися до Чорнобильської дороги, а вже нею їхати до самого села. Відстань у понад десять кілометрів доводилося долати всім православним димарцям. Особливо тяжко було літнім людям, яким в будь-яку погоду – і в сніг, і в дощ, і в мороз потрібно було дістатися до храму, щоб почути Слово Господнє.

«Церкви тут не було ніколи, ми просто-напросто їздили в Мусійки. Взагалі не було! Не те що там, припустимо, влада знесла при більшовиках чи меншовиках, а взагалі не було! Завдяки Москаленку є в нас така благодать – своя церква: це ж і панахиду провести і паски посвятити, і воду. А то їздили в Мусійки, ловили машини, рано ждали маршрутки щоб під’їхать, а хто і ввечері їздив на всеношну» - розповідає Лідія Михайлівна, прихожанка нової церкви.

«Тамара Михайлівна Микитенко і Олександр Іванович Леляк – тодішній голова адміністрації – зв’язалися з Ярославом Москаленком, він приїхав до нас у село, нам сказали: ось це – ваш депутат. І він нам допоміг провести газ, дав кошти на будівництво храму. Восени залили фундамент – він же повинен постояти, а там швидко збудували. Велике спасибі Ярославу Миколайовичу, і газ ми провели завдяки йому, і світло світиться по вулицях вночі, і церкву збудував, велике йому спасибі» - додають мешканки села Ірина Миколаївна і Наталія Іванівна.

Цього року храм у Димарці вперше святкує Покрову – одне з найвеличніших християнських свят, особливо важливе для селян, адже знаменує собою закінчення робіт на землі. Крім того, цього дня Україна відзначає День українського козацтва, що особливо символічно в той час, як сотні воїнів з Київського Полісся воюють на Донбасі. За них цього року молитимуться до Пресвятої Богородиці в усіх храмах Київщини, в тім числі – і в новому Димарському храмі.

Тим часом отець Іоан зайнятий будівництвом нової церкви – у сусідньому районному центрі Красятичах. Храм на околиці селища стане центральною спорудою Музейно-меморіального комплексу Київського Полісся, його планують відкрити за кілька років. Музейно-меморіальний комплекс буде присвячений історії населених пунктів району, що були відселені внаслідок аварії на ЧАЕС.

«Ярослав Миколайович вже виділив кошти, закуплене дерево на Закарпатті, і вже бригада з Закарпаття їде поїздом. Нещодавно ми узгодили розширення храму, розширили фундамент, який там був, бо він замалий для такої громади, для районного центру. Дасть Бог, до кінця жовтня ми його і зробимо» - ділиться своїми сподіваннями святий отець.

Священик вірить у те, що з допомогою Господа Бога і таких людей, як Ярослав Москаленко, громада поліського райцентру одержить таки гідний храм. Тим більш, що сама назва – Красятичі – походить від слова «кресити», тобто – воскрешати.